###Мельник: "Вболівальники роблять нас максималістами" ###
17 января 2013, 23:00
Після завершення стартового матчу Меморіалу Макарова, який чернігівська Десна впевнено виграла у ковалівського Колоса, ми підійшли до краю поля, щоби поспілкуватися із одним із героїв цього поєдинку – досвідченим оборонцем Вадимом Мельником, котрий своїм влучним ударом і встановив остаточний рахунок матчу – 2:0 на користь «зимового чемпіона» Групи А другої ліги.
– Вадиме, передовсім, вітаю вас із вдалим початком на турнірі пам'яті Воротаря Республіки, а також – із забитим м'ячем. Скажіть, будь-ласка, давно команда зібралася після відпусток? Коли почали заняття?
– Ми зібралися 15 числа, тож лише два дні, як тренуємося. Звичайно, сьогодні було нам тяжко, що б не говорили – ми, слава Богу, виграли. Наші тренери зроблять висновки, розберуть, де, що було правильно й неправильно. Першим етапом нашої роботи став Меморіал Макарова. Звичайно, які б завдання не стояли, кожен футболіст хоче виграти – і я бачу по наших хлопцях, що їм цікаво, що є бажання проявити себе на цьому турнірі.
– На першому етапі Десна стала найкращою командою Групи А, вигравши її із солідним відривом. Ви перейшли в чернігівську команду з першолігової Буковини. Яким вам видався рівень другої ліги після виступів у вищих за рангом дивізіонах?
– Зазвичай усі вважають, що друга ліга – це проста ліга. А я от вважаю, що чим нижча ліга – тим тяжче грати. Я пограв і в прем'єр-лізі, і в першій лізі, і можу сказати наступне. Звісно, є команди в другій лізі слабкіші – не можна казати, що зовсім уже всі рівні, але є суперники, котрі грають на дуже пристойному, конкурентоздатному рівні. До того ж, в другій лізі велике значення мають бійцівські якості. Що б не казали прихильники інших ліг, а зі власного досвіду можу сказати, що грати проти цих, як кажуть, «западенських» команд дуже й дуже непросто. Так що я не сказав би, що друга ліга – просте змагання низького рівня. Одне жаль – що у нас команди пропадають, і ось іде весна – а ще не можемо впевнено сказати, скільки команд зникне, скільки – залишиться. Це – великий мінус.
– Ваша команда довгий час йшла ногу в ногу зі Славутичем. Не помилюся, якщо скажу, що саме домашня перемога над сильними черкасцями стала у підсумку надважливою?
– Звичайно, це була гра, яку можна назвати переломною. Нас дуже серйозно налаштовували наші тренери, по ходу гри, наскільки пам'ятаю, у нас щось не складувалося – ми поступалися. Однак хлопці змогли проявити волю, і на тому адреналіні, бажанні грати й вигравати, ми після цього пішли значно впевненіше й командний дух у нас зміцнів.
– Про першу лігу уже замислюєтеся?
– Якщо ми зібралися в цій команді, то чому кожному футболісту не прагнути до високої мети, не грати з великим бажанням? У нас у команді я і ще лише кілька чоловік, яким по 30+ років. Усі інші – молоді. Коли ми вийдемо у першу лігу, то до нас буде набагато більше уваги, будемо грати із ще серйознішими командами, тими, хто ставить собі за мету вийти до прем'єр-ліги.
– Ваш колектив по-своєму унікальний: із Олександром Дмитровичем Рябоконем низка футболістів працювали разом у ФК Львів, ФК Севастополь, тій же Десні кілька років тому. Нечасто зустрінеш таке взаєморозуміння наставника і футболістів...-
– Дійсно, я з Рябоконем навіть грав у одній команді! Я починав грати у Вересі, а він потім пішов працювати у Борисфен і кількох нас, рівненців, запросив на перегляд. Дехто не пройшов, а я, Дмитрук і Котелюх – лишилися. Ось так і йшов мій футбольний шлях. Але насправді коли ти знаєш, що до тебе є довіра, то ти ще більше відповідальності на собі відчуваєш. Я не скажу, що потрібно у всіх вигравати, як Барселона, але головне – просто так нікому не здаватися й битися за кожен м'яч. Тому аура в нашій команді завжди хороша. Взагалі, у яких командах Рябоконя не був – були гроші, чи не було грошей, але завжди у нас був дуже хороший колектив. У вищій лізі мені доводилося працювати й із авторитетними вітчизняними тренерами, й із іноземними. І я завважив, що Рябоконь – тренер сучасний. У нас немає такого, щоб з перших днів – тільки біг-біг, а потім усі кажуть – «А чому ж ви так граєте, ледве ноги тягнете». А у нас підхід до тренувального процесу на дуже високому рівні, і коли ти уже маєш досвід і маєш з чим порівнювати – це ще більше видно.
– Ви починали виступи нападником, і в цьому амплуа вас примітив навіть сам Валерій Васильович Лобановський, на перегляді у якого ви працювали в Динамо. Зараз ви граєте в обороні, але чи не свідчать такі підключення, як сьогодні, що в атаку вас таки тягне?
– Кожному гравцеві приємно забивати голи, і я не стану кривити душею – також полюбляю навідуватися в атаку. Я навіть кілька матчів відіграв за Десну на позиції нападника, але якщо Дмитрович (наставник команди Олександр Рябоконь, – прим.авт.) говорить, що потрібно застосовувати мій досвід в обороні, то стараюся виконувати ці настанови. Адже професія захисника – в тому, щоб його не було видно. Якщо він дійсно класний – то в його володіннях буде тихо й спокійно.
– Як комплімент для вас, вашої оборони й команди в цілому – Десна є абсолютним лідером за низкою показників у своїй Групі А. Ваша команда пропустила менше всіх голів і до цих пір не поступалася у друголіговому сезоні, лишаючись єдиною непереможною командою чемпіонату України 2012/2013 у всіх лігах. А якщо згадати ваш кубковий матч проти полтавської Ворскли – рівень співставний, може команда грати проти таких суперників?
– Нам і тренер наш сказав: якраз такі ігри дуже корисні й важливі. Хоча й казали – «Та, другим складом приїдуть і навіть так обіграють», ми все одно серйозно віднеслися до цього матчу, адже де, як не на команді прем'єр-ліги, можна перевірити свій рівень? Вважаю, що те, що ми поступилися лише 1:2 і дали супернику бій – це радше нам комплімент. Тим паче, на нашу користь були дві штанги їхніх воріт, вихід один в один. І приємно, що жодна газета, жоден сайт не кинули каменю в наш «город». Напевно, тут відчувається тренерська рука, адже Рябоконь славиться вдало вибудуваною обороною. Ми ж стараємося, аби жодному супернику не вдавалося легко дістатися до наших воріт.
– Навіть сьогодні, на турнірі, який є одним із етапів ваших зборів під час зимового антракту, були присутні прихильники Десни, котрі підтримували команду своїми піснями й скандуванням. Приємно?
– У Чернігові люди цікавляться футболом. Хоча, кажуть, раніше, у першій лізі, ходило й по 10 тисяч, а нині – менше, але ми цінуємо підтримку наших найвідданіших вболівальників, ультрас, які віддають душу своєму захопленню. Завдяки їхньому ставленню і ми стаємо максималістами, стараємося жодного очка не втратити, щоб наші фани не були сумними.
Артур Валерко, Football.ua
– Вадиме, передовсім, вітаю вас із вдалим початком на турнірі пам'яті Воротаря Республіки, а також – із забитим м'ячем. Скажіть, будь-ласка, давно команда зібралася після відпусток? Коли почали заняття?
– Ми зібралися 15 числа, тож лише два дні, як тренуємося. Звичайно, сьогодні було нам тяжко, що б не говорили – ми, слава Богу, виграли. Наші тренери зроблять висновки, розберуть, де, що було правильно й неправильно. Першим етапом нашої роботи став Меморіал Макарова. Звичайно, які б завдання не стояли, кожен футболіст хоче виграти – і я бачу по наших хлопцях, що їм цікаво, що є бажання проявити себе на цьому турнірі.
– На першому етапі Десна стала найкращою командою Групи А, вигравши її із солідним відривом. Ви перейшли в чернігівську команду з першолігової Буковини. Яким вам видався рівень другої ліги після виступів у вищих за рангом дивізіонах?
– Зазвичай усі вважають, що друга ліга – це проста ліга. А я от вважаю, що чим нижча ліга – тим тяжче грати. Я пограв і в прем'єр-лізі, і в першій лізі, і можу сказати наступне. Звісно, є команди в другій лізі слабкіші – не можна казати, що зовсім уже всі рівні, але є суперники, котрі грають на дуже пристойному, конкурентоздатному рівні. До того ж, в другій лізі велике значення мають бійцівські якості. Що б не казали прихильники інших ліг, а зі власного досвіду можу сказати, що грати проти цих, як кажуть, «западенських» команд дуже й дуже непросто. Так що я не сказав би, що друга ліга – просте змагання низького рівня. Одне жаль – що у нас команди пропадають, і ось іде весна – а ще не можемо впевнено сказати, скільки команд зникне, скільки – залишиться. Це – великий мінус.
– Ваша команда довгий час йшла ногу в ногу зі Славутичем. Не помилюся, якщо скажу, що саме домашня перемога над сильними черкасцями стала у підсумку надважливою?
– Звичайно, це була гра, яку можна назвати переломною. Нас дуже серйозно налаштовували наші тренери, по ходу гри, наскільки пам'ятаю, у нас щось не складувалося – ми поступалися. Однак хлопці змогли проявити волю, і на тому адреналіні, бажанні грати й вигравати, ми після цього пішли значно впевненіше й командний дух у нас зміцнів.
– Про першу лігу уже замислюєтеся?
– Якщо ми зібралися в цій команді, то чому кожному футболісту не прагнути до високої мети, не грати з великим бажанням? У нас у команді я і ще лише кілька чоловік, яким по 30+ років. Усі інші – молоді. Коли ми вийдемо у першу лігу, то до нас буде набагато більше уваги, будемо грати із ще серйознішими командами, тими, хто ставить собі за мету вийти до прем'єр-ліги.
– Ваш колектив по-своєму унікальний: із Олександром Дмитровичем Рябоконем низка футболістів працювали разом у ФК Львів, ФК Севастополь, тій же Десні кілька років тому. Нечасто зустрінеш таке взаєморозуміння наставника і футболістів...-
– Дійсно, я з Рябоконем навіть грав у одній команді! Я починав грати у Вересі, а він потім пішов працювати у Борисфен і кількох нас, рівненців, запросив на перегляд. Дехто не пройшов, а я, Дмитрук і Котелюх – лишилися. Ось так і йшов мій футбольний шлях. Але насправді коли ти знаєш, що до тебе є довіра, то ти ще більше відповідальності на собі відчуваєш. Я не скажу, що потрібно у всіх вигравати, як Барселона, але головне – просто так нікому не здаватися й битися за кожен м'яч. Тому аура в нашій команді завжди хороша. Взагалі, у яких командах Рябоконя не був – були гроші, чи не було грошей, але завжди у нас був дуже хороший колектив. У вищій лізі мені доводилося працювати й із авторитетними вітчизняними тренерами, й із іноземними. І я завважив, що Рябоконь – тренер сучасний. У нас немає такого, щоб з перших днів – тільки біг-біг, а потім усі кажуть – «А чому ж ви так граєте, ледве ноги тягнете». А у нас підхід до тренувального процесу на дуже високому рівні, і коли ти уже маєш досвід і маєш з чим порівнювати – це ще більше видно.
– Ви починали виступи нападником, і в цьому амплуа вас примітив навіть сам Валерій Васильович Лобановський, на перегляді у якого ви працювали в Динамо. Зараз ви граєте в обороні, але чи не свідчать такі підключення, як сьогодні, що в атаку вас таки тягне?
– Кожному гравцеві приємно забивати голи, і я не стану кривити душею – також полюбляю навідуватися в атаку. Я навіть кілька матчів відіграв за Десну на позиції нападника, але якщо Дмитрович (наставник команди Олександр Рябоконь, – прим.авт.) говорить, що потрібно застосовувати мій досвід в обороні, то стараюся виконувати ці настанови. Адже професія захисника – в тому, щоб його не було видно. Якщо він дійсно класний – то в його володіннях буде тихо й спокійно.
– Як комплімент для вас, вашої оборони й команди в цілому – Десна є абсолютним лідером за низкою показників у своїй Групі А. Ваша команда пропустила менше всіх голів і до цих пір не поступалася у друголіговому сезоні, лишаючись єдиною непереможною командою чемпіонату України 2012/2013 у всіх лігах. А якщо згадати ваш кубковий матч проти полтавської Ворскли – рівень співставний, може команда грати проти таких суперників?
– Нам і тренер наш сказав: якраз такі ігри дуже корисні й важливі. Хоча й казали – «Та, другим складом приїдуть і навіть так обіграють», ми все одно серйозно віднеслися до цього матчу, адже де, як не на команді прем'єр-ліги, можна перевірити свій рівень? Вважаю, що те, що ми поступилися лише 1:2 і дали супернику бій – це радше нам комплімент. Тим паче, на нашу користь були дві штанги їхніх воріт, вихід один в один. І приємно, що жодна газета, жоден сайт не кинули каменю в наш «город». Напевно, тут відчувається тренерська рука, адже Рябоконь славиться вдало вибудуваною обороною. Ми ж стараємося, аби жодному супернику не вдавалося легко дістатися до наших воріт.
– Навіть сьогодні, на турнірі, який є одним із етапів ваших зборів під час зимового антракту, були присутні прихильники Десни, котрі підтримували команду своїми піснями й скандуванням. Приємно?
– У Чернігові люди цікавляться футболом. Хоча, кажуть, раніше, у першій лізі, ходило й по 10 тисяч, а нині – менше, але ми цінуємо підтримку наших найвідданіших вболівальників, ультрас, які віддають душу своєму захопленню. Завдяки їхньому ставленню і ми стаємо максималістами, стараємося жодного очка не втратити, щоб наші фани не були сумними.
Артур Валерко, Football.ua
